СТАРИЙ НОВИЙ РІК — дивна словесна конструкція, яка багатьох українців причаровує навіть більше, ніж просто «Новий рік». Бо чудес в оту староноворічну ніч буває більше, ніж з 31-го на 1-ше. Українці стали двічі святкувати Новий рік після реформи календаря у 1918 році. 14 січня — це свято за старим стилем.
Утім тисячоліття тому новоріччя зазнало ще більшого перетворення, ніж пересування на два тижні. Новий рік давні слов’яни святкували навесні (звідси, як пояснюють учені, у щедрівках згадки про ластівок і засівання хлібним зерном). З прийняттям християнства Новий рік стали відзначати у вересні. Обряди, вірування, дати пересувалися, накладалися одні на інші і вийшло чудове, калейдоскопічно дивовижне свято — старий Новий рік.
13 січня зазвичай готують смачну скоромну вечерю. На відміну від Святвечора, це свято не суто родинне, отож люди ходять один до одного в гості. Як смеркне, можна йти щедрувати — вітати людей з Новим роком, закликати до хати злагоду, добробут і багатий урожай, а хлопцям та дівчатам пророкувати щасливий шлюб. Для обдарування щедрувальників годиться напекти млинців, бубликів, пиріжків.
Щедрівники водять із собою по хатах Маланку і Козу. За церковним календарем 13 січня — день святої Меланії. Отож перевдягненого в дівчину хлопця називають Маланкою, а веселе ходіння з ним по хатах — маланкуванням. 14 січня — день святого Василя. Отож Маланка не сама ходить, її Василько водить – переодягнена в хлопця дівчина. Хлопця-Маланку вдягають у жіночий традиційний одяг, тільки сорочка мусить бути чоловіча. Голову в’яжуть хусткою. В руках у Маланки — мітла або великий віник. Коли починають співати «Маланки», «дівчина» нишпорить по хаті, намагаючись поперекидати те, що лежить не в порядку, вимахує мітлою і «лякає» дітей.
Козою перевдягається хлопець. Вважається, що господарям, до оселі яких завітають в новоріччя щедрівники з Козою, буде в усьому щастити. Волохата Коза пов’язується з буйною родючістю ниви. Козу вбирають у вивернутий хутром назовні кожух, щоб прикликати в дім господарів такі ж рясні блага, як густа вовна білого руна.
Окрім Кози, у цьому новорічному дійстві завжди є Дід і Лікар. Серед гурту ще можуть бути Баба, Циган, музики. Сюжет вистави такий: Коза скаче і веселить господарів, раптом лунає постріл — вона падає і «нежива стає». Дід і Баба голосять, запрошують лікаря, той каже, що «справа безнадійна», вимагає хабара, врешті «надуває козі жилу» — вона оживає і знову веселить господарів. Щедрівники співають:
Де Коза ходить, там жито родить!
Де Коза рогом, там жито стогом!
Де Коза ногою, там жито копою!
У новорічну ніч по хатах ходять також посівальники. З вечора 13 січня до світанку 14-го вони засівають нашу квартирну «ниву» на нове життя, на Новий рік та на довгий вік, на добро, здоров’я й достаток. Засівають хлопчики 7-14 років, дівчатам і жінкам цього робити не можна. Підлітки носять у рукавиці зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя. Дуже добрий знак, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів (як свята вода) — тоді треба чемно вклонитися. Посівальники промовляють:
Уроди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю.
У полі зерно, а в домі добро!
У цю багату на небанальні події ніч колись спалювали Дідуха — сніп жита, який стояв на покуті на Святвечір. Перед цим сніп обмолочували і навесні зерном з нього засівали першу борозну ниви. Восени останній сніп з тієї ниви ставав Дідухом. Ось такий колообіг у природі.
Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця.
На щастя, на здоров’я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік
Коноплі під стелю, а лен по коліна,
Щоб у вас, хрещених, голова не боліла.
Будьте здорові з Новим роком!
Такі привітання сьогодні лунали в гімназії. Хлопці з 9-А класу засівали, лунко співали та бажали всім добра радості.
